Посольство України в Республіці Сінгапур
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
Сторінки:
мови, фольклору. На жаль, навчання майбутньої письменниці тривало тільки три неповних років.
Наступні три роки Марія провела в Орлі, у тітки Мордованої, виховувала її дітей, брала участь у
щотижневих літературних вечорах, які організовувала багата тітка. На них бували визначний письменник
Микола Лєсков, етнограф Петро Якушкін, фольклорист Петро Киреєвський. Під їхнім впливом Марія
почала збирати народні пісні. На тих вечорах вона зустріла і свого майбутнього чоловіка, Опанаса
Маркевича – студента Київського університету, палкого аматора етнографії та фольклору, який за
участь у Кирило-Мефодіївському братстві був засланий в Орел. Після весілля молоді виїхали в Україну,
та не затримувалися довго ніде: матеріальна скрута примушувала Опанаса часто міняти посади й
місця проживання.
Виїжджаючи на села збирати фольклорні матеріали, чо-ловік брав з собою й дружину. Там Марія
Олександрівна вивчи-ла мову українського народу, його побут, звичаї, фольклор, а головне – збагнула
серцем його життя. Страждання українців стали її власними, вона зрозуміла, що треба якось протидіяти
рабству, яким кріпосники, немов ланцюгами, обплутали селянство. Коли вона бачила кріпацьку нужду
та безправ’я, їй здавалося: якщо не вчинить чогось незвичайного, рятівного, то народ задушать. І вона
почала писати.
У Немирові, що на Вінниччині, де Марковичі жили три роки, Опанас працював учителем гімназії.
Щонеділі сім’я виїжджала в Ковалівку, Мухівці, Вовчок та інші навколишні села для зби-рання
фольклорних матеріалів. Знайомі Маркевичам селяни відвідували їх у Немирові, не раз траплялася
нагода записати якусь пісню, легенду, приказку. Тут Марко Вовчок і відсвятку-вала свій письменницький
дебют: у 1857 р. в Петербурзі вихо-дять її "Народні оповідання", що стали знаменитими. У 1859 р.
Марковичі переїжджають до Петербурга, де Марія Олек-сандрівна незабаром стала своєрідним осердям
гурту діячів культури, його окрасою. Під впливом Шевченка та передових діячів російської культури
ширшає світогляд Марка Вовчка, це видно з творів "Ледащиця", "Три долі", "Інститутка" тощо. Герої цих
творів не тільки страждають від кріпосницького лиха, а й протестують, борються з кріпацтвом.
Тяжко захворівши, Марко Вовчок у 1859 р. їде на лікування до Німеччини. Там зустрічається з
Мендєлєєвим, Сєченовим та іншими російськими вченими, листується з Герценом, котрий, як і
Шевченко, був захоплений творами талановитої письмен-ниці. Восени того ж року Маркович приїхала в
Лондон, де зустрілася з Герценом та Огарьовим. З того часу вона активно розповсюджує герценівські
революційні видання, пересилає в "Колокол" матеріали з Росії та України. Марії Олександрівні
рекомендують лікування в Італії. Подорож до цієї казкової країни зміцнила здоров’я письменниці,
викликала силу-силенну вражень.
1860-1866 роки Марко Вовчок із сином Богданом провела в Парижі. Жилося їй нелегко, бо гонорарів
за друкування творів у журналах не вистачало навіть на те, щоб оплатити невеличку кімнату на околиці
міста. Матеріальна скрута примусила шука-ти додаткову роботу. Допомогло вільне володіння
французькою мовою. У паризьких журналах, а згодом і окремими виданнями письменниця друкує
твори, написані або перекладені французь-кою, зокрема деякі з "Народних оповідань". Французам
припа-ли до душі ліричні, самобутні характери українців. Наприклад, повість-казка "Маруся" видавалась
у Франції 20 разів.
Марію Олександрівну весь час тягне на батьківщину. З рідного краю щоразу приходили вісті, одна
гірша за другу. Найглибше вразила письменницю телеграма про передчасну смерть "батька Тараса".
"Боже мій! Нема Шевченка, – пише вона в цей скорботний день у листі до свого чоловіка, – я все думала
про нього і його згадувала. Тепер у мене душа болить, болить, ніколи не побачу його!" Нема Шевченка!
А здається, тільки вчора одержала письменниця "Кобзар" – естафету з таким сердечним написом:
"Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко".
Наступні три роки Марія провела в Орлі, у тітки Мордованої, виховувала її дітей, брала участь у
щотижневих літературних вечорах, які організовувала багата тітка. На них бували визначний письменник
Микола Лєсков, етнограф Петро Якушкін, фольклорист Петро Киреєвський. Під їхнім впливом Марія
почала збирати народні пісні. На тих вечорах вона зустріла і свого майбутнього чоловіка, Опанаса
Маркевича – студента Київського університету, палкого аматора етнографії та фольклору, який за
участь у Кирило-Мефодіївському братстві був засланий в Орел. Після весілля молоді виїхали в Україну,
та не затримувалися довго ніде: матеріальна скрута примушувала Опанаса часто міняти посади й
місця проживання.
Виїжджаючи на села збирати фольклорні матеріали, чо-ловік брав з собою й дружину. Там Марія
Олександрівна вивчи-ла мову українського народу, його побут, звичаї, фольклор, а головне – збагнула
серцем його життя. Страждання українців стали її власними, вона зрозуміла, що треба якось протидіяти
рабству, яким кріпосники, немов ланцюгами, обплутали селянство. Коли вона бачила кріпацьку нужду
та безправ’я, їй здавалося: якщо не вчинить чогось незвичайного, рятівного, то народ задушать. І вона
почала писати.
У Немирові, що на Вінниччині, де Марковичі жили три роки, Опанас працював учителем гімназії.
Щонеділі сім’я виїжджала в Ковалівку, Мухівці, Вовчок та інші навколишні села для зби-рання
фольклорних матеріалів. Знайомі Маркевичам селяни відвідували їх у Немирові, не раз траплялася
нагода записати якусь пісню, легенду, приказку. Тут Марко Вовчок і відсвятку-вала свій письменницький
дебют: у 1857 р. в Петербурзі вихо-дять її "Народні оповідання", що стали знаменитими. У 1859 р.
Марковичі переїжджають до Петербурга, де Марія Олек-сандрівна незабаром стала своєрідним осердям
гурту діячів культури, його окрасою. Під впливом Шевченка та передових діячів російської культури
ширшає світогляд Марка Вовчка, це видно з творів "Ледащиця", "Три долі", "Інститутка" тощо. Герої цих
творів не тільки страждають від кріпосницького лиха, а й протестують, борються з кріпацтвом.
Тяжко захворівши, Марко Вовчок у 1859 р. їде на лікування до Німеччини. Там зустрічається з
Мендєлєєвим, Сєченовим та іншими російськими вченими, листується з Герценом, котрий, як і
Шевченко, був захоплений творами талановитої письмен-ниці. Восени того ж року Маркович приїхала в
Лондон, де зустрілася з Герценом та Огарьовим. З того часу вона активно розповсюджує герценівські
революційні видання, пересилає в "Колокол" матеріали з Росії та України. Марії Олександрівні
рекомендують лікування в Італії. Подорож до цієї казкової країни зміцнила здоров’я письменниці,
викликала силу-силенну вражень.
1860-1866 роки Марко Вовчок із сином Богданом провела в Парижі. Жилося їй нелегко, бо гонорарів
за друкування творів у журналах не вистачало навіть на те, щоб оплатити невеличку кімнату на околиці
міста. Матеріальна скрута примусила шука-ти додаткову роботу. Допомогло вільне володіння
французькою мовою. У паризьких журналах, а згодом і окремими виданнями письменниця друкує
твори, написані або перекладені французь-кою, зокрема деякі з "Народних оповідань". Французам
припа-ли до душі ліричні, самобутні характери українців. Наприклад, повість-казка "Маруся" видавалась
у Франції 20 разів.
Марію Олександрівну весь час тягне на батьківщину. З рідного краю щоразу приходили вісті, одна
гірша за другу. Найглибше вразила письменницю телеграма про передчасну смерть "батька Тараса".
"Боже мій! Нема Шевченка, – пише вона в цей скорботний день у листі до свого чоловіка, – я все думала
про нього і його згадувала. Тепер у мене душа болить, болить, ніколи не побачу його!" Нема Шевченка!
А здається, тільки вчора одержала письменниця "Кобзар" – естафету з таким сердечним написом:
"Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко".