Посольство України в Республіці Сінгапур
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
Сторінки:
10 серпня 2007 року виповнилося 100 років з дня смерті
видатної української та російської письменниці – Марка Вовчка
(Марії Олександрівни Вілінської).
МАРКО ВОВЧОК
(1833-1907)
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите...
Ця поезія, датована 24 січня 1859 р., написана Тарасом Шевченком у день його першої зустрічі з
українською письменницею на ім’я Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська). Вірш
"Марку Вовчку" привертає увагу глибокою щирістю, схвильованістю автора, який ласкаво називає
письменницю своїм "світом", "світом", "святою зоренькою", "молодою силою", "донею" і навіть
"пророком". За які ж заслуги перед нашою культурою піднесена письменниця на такі вершини, чому
вона стала такою близькою великому Кобзареві?
Перша батьківщина видатної української письменниці Марка Вовчка – Росія, Орловщина, хоча рід її, за
переказами, веде початок з Чернігівщини – від Петра Могили. Народилася Марія Олександрівна
Віленська 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії. Батько її –
збіднілий дворянин, майор у відставці. Мати володіла кількома мовами, глибоко розуміла музику, дуже
любила українські пісні, була першою вчителькою майбутньої авторки "Народних оповідань". І те, що
"панську" дитину потягло не до модних вбрань і пишних зачісок, а до книжки, є великою заслугою матері.
Коли Марії було 6 років, помер батько. Мати вийшла заміж вдруге. Вітчим, лютий кріпосник, знущався
не тільки з кріпаків, а й зі своєї сім’ї, яка відтепер жила у вічному страху й мусила терпіти. А от селяни
виявилися мужнішими. Одного разу, доведені до краю жорстокістю цього поміщика, кріпаки з вилами
кинулися на нього і мало не вбили. Програвши в карти маєток дружини, цей нелюд покинув сім’ю. З того
часу при слові кріпосник вразливу Марію починало трясти (побачене в дитинстві пізніше стало
матеріалом для творів Марка Вовчка).
На дванадцятому році віддала мати доньку до харківського пансіонату. Кмітлива й жадібна до знань,
Марія вчилася залюбки. Сміялися з неї товаришки, що вона ішла на танці, а Марія – до бібліотеки, до
своїх друзів-книжок.
Та дівчина не зважала на глузування, бо завжди пам’ятала мамині слова: "Не знатимеш хоч кількох
мов – не вважай себе культурною людиною". Навколо Харківського університету, зі студентами якого
дружила Марія, групувалися українські письменники, фольклористи. Ця обставина, безперечно,
посилювала інтерес Віленської до України, її
видатної української та російської письменниці – Марка Вовчка
(Марії Олександрівни Вілінської).
МАРКО ВОВЧОК
(1833-1907)
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите...
Ця поезія, датована 24 січня 1859 р., написана Тарасом Шевченком у день його першої зустрічі з
українською письменницею на ім’я Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська). Вірш
"Марку Вовчку" привертає увагу глибокою щирістю, схвильованістю автора, який ласкаво називає
письменницю своїм "світом", "світом", "святою зоренькою", "молодою силою", "донею" і навіть
"пророком". За які ж заслуги перед нашою культурою піднесена письменниця на такі вершини, чому
вона стала такою близькою великому Кобзареві?
Перша батьківщина видатної української письменниці Марка Вовчка – Росія, Орловщина, хоча рід її, за
переказами, веде початок з Чернігівщини – від Петра Могили. Народилася Марія Олександрівна
Віленська 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії. Батько її –
збіднілий дворянин, майор у відставці. Мати володіла кількома мовами, глибоко розуміла музику, дуже
любила українські пісні, була першою вчителькою майбутньої авторки "Народних оповідань". І те, що
"панську" дитину потягло не до модних вбрань і пишних зачісок, а до книжки, є великою заслугою матері.
Коли Марії було 6 років, помер батько. Мати вийшла заміж вдруге. Вітчим, лютий кріпосник, знущався
не тільки з кріпаків, а й зі своєї сім’ї, яка відтепер жила у вічному страху й мусила терпіти. А от селяни
виявилися мужнішими. Одного разу, доведені до краю жорстокістю цього поміщика, кріпаки з вилами
кинулися на нього і мало не вбили. Програвши в карти маєток дружини, цей нелюд покинув сім’ю. З того
часу при слові кріпосник вразливу Марію починало трясти (побачене в дитинстві пізніше стало
матеріалом для творів Марка Вовчка).
На дванадцятому році віддала мати доньку до харківського пансіонату. Кмітлива й жадібна до знань,
Марія вчилася залюбки. Сміялися з неї товаришки, що вона ішла на танці, а Марія – до бібліотеки, до
своїх друзів-книжок.
Та дівчина не зважала на глузування, бо завжди пам’ятала мамині слова: "Не знатимеш хоч кількох
мов – не вважай себе культурною людиною". Навколо Харківського університету, зі студентами якого
дружила Марія, групувалися українські письменники, фольклористи. Ця обставина, безперечно,
посилювала інтерес Віленської до України, її
