Посольство України в Республіці Сінгапур
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
| |
 |
ТРАГЕДІЯ КРУТ: МІФ І РЕАЛІЇ
Довгі роки бій під Крутами залишався невідомою сторінкою історії. Розповіді про нього скоріше
нагадували міф: проти багатотисячного більшовицького війська український уряд безжально кинув
необстріляну молодь — студентів та гімназистів. Вони хоробро бились, але усі потрапили до рук ворога
і після жорстоких катувань були розстріляні. Документи та свідчення очевидців сьогодні дозволяють
відтворити реальну картину події.
Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917 р. Її метою
було встановлення в Україні більшовицької влади. Загони революційних військ з Росії протягом 3-4
тижнів встановили радянську владу у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі
був Київ. Наступ на місто червоні війська вели двома групами: перша йшла по залізниці Харків-Полтава-
Київ, друга просувалась у напрямку Курськ-Бахмач-Київ. Загальне командування здійснював Михайло
Муравйов. Більшовицьке угрупування, яке наближалось до Бахмача, нараховувало до 6 тис. чол., мало
кулемети і артилерію.
Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 р. перебував
український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи
ім. Богдана Хмельницького. 14(27) січня 1918 р. до них прибуло підкріплення — 1-ша сотня (115-130
чол.) новоствореного Студентського куреня, складена з добровольців — студентів університету та
гімназистів старших класів українських гімназій. Загальний склад українських сил був таким: близько 500
юнкерів, озброєних рушницями нового зразку, студентська сотня, 16 кулеметів та саморобний
бронепоїзд (артилерійська гармата на залізничній платформі). Командир — сотник Аверкій Гончаренко
та 20 старшин. Під час бою до них приєднались 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного
козацтва. Отже разом — близько 700 чол.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому настроєних
робітників, А.Гончаренко наказав відступити до станції Крути. Позиції, розташовані за кілька сотень
метрів від станції, були непогано підготовлені до оборони. На правому фланзі вони мали штучну
перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — споруджені окопи. Студентський курінь був поділений
на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли оборони в окопах, четверта, що складалася з
наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.
Похмурим ранком 16(29) січня біля 9 години розпочався наступ. Перші атаки більшовиків виявились
невдалими, юнкери на правому фланзі під прикриттям насипу стріляли досить влучно. Допомагав
обороні бронепоїзд під командою сотника Семена Лощенка, який виїздив у тил наступаючому ворогові і
вів вогонь з гармати. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики уперто просувались вперед. Їх
гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій
тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Почали виходити
з ладу кулемети, кінчалися набої, довелось відправити бронепоїзд за боєприпасами. В цей час до
більшовиків підійшло очікуване підкріплення — 1-й Петроградський загін та бронепоїзд. Командир А.
Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону, який чекав у 2-3 км від Крут.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, в студентів і спереду і позаду була відкрита місцевість.
Тому командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити
ворога, а вже потім відступати. Вона виявилась невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки.
Сотня понесла втрати, загинув і Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та
знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Коли
близько 17 години зібрались усі підрозділи, з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла
найближче до станції. Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на стацію
Крути, вже зайняту червоногвардійцями. У полон потрапили і 7 студентів, поранених під час багнетної
атаки. Поранених відправили до Харкова.
Більшовицький командуючий Павло Єгоров втратив рівновагу, коли узнав, що втрати склали не
менше 300 чол. Щоби якось їх компенсувати, він наказав розстріляти полонених. Надвечір студентів та
гімназистів вивели на двір станції Крути, перед смертю вони співали “Ще не вмерла Україна”. Розстріл
під Крутами виявився одним з перших (якщо не першим) випадком розправи над полоненими в роки
революції та Громадянської війни. Загальні втрати студентської сотні в бою під Крутами склали
приблизно 80 чол.: 27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених, 7 полонених. Розбираючи за
собою залізничну колію, захисники Крут прибули на станцію Бобрик, де поступили під команду Симона
Петлюри. Рештки студентської сотні були відправлені до Києва.
Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували
керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і
небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну
важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацького
кошу Слобідської України на чолі з С.Петлюрою. Але в ніч на 16(29) січня 1918 р. стало відомо про
початок більшовицького січневого повстання у Києві і довелося знімати війська з фронту.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у
боротьбі за незалежну Україну. За рішенням Центральної Ради 19 березня 1918 р. тіла 27 вояків-
студентів було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі. Після здобуття
Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави. У 1998 р.
на місті бою біля станції Крути та на Аскольдовій могилі встановлено пам’ятні знаки.
{Література: Тинченко Ярослав. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918).
— Київ-Львів, 1996.— С. 174-182.}
{Олена Бойко }
Довгі роки бій під Крутами залишався невідомою сторінкою історії. Розповіді про нього скоріше
нагадували міф: проти багатотисячного більшовицького війська український уряд безжально кинув
необстріляну молодь — студентів та гімназистів. Вони хоробро бились, але усі потрапили до рук ворога
і після жорстоких катувань були розстріляні. Документи та свідчення очевидців сьогодні дозволяють
відтворити реальну картину події.
Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917 р. Її метою
було встановлення в Україні більшовицької влади. Загони революційних військ з Росії протягом 3-4
тижнів встановили радянську владу у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі
був Київ. Наступ на місто червоні війська вели двома групами: перша йшла по залізниці Харків-Полтава-
Київ, друга просувалась у напрямку Курськ-Бахмач-Київ. Загальне командування здійснював Михайло
Муравйов. Більшовицьке угрупування, яке наближалось до Бахмача, нараховувало до 6 тис. чол., мало
кулемети і артилерію.
Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 р. перебував
український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи
ім. Богдана Хмельницького. 14(27) січня 1918 р. до них прибуло підкріплення — 1-ша сотня (115-130
чол.) новоствореного Студентського куреня, складена з добровольців — студентів університету та
гімназистів старших класів українських гімназій. Загальний склад українських сил був таким: близько 500
юнкерів, озброєних рушницями нового зразку, студентська сотня, 16 кулеметів та саморобний
бронепоїзд (артилерійська гармата на залізничній платформі). Командир — сотник Аверкій Гончаренко
та 20 старшин. Під час бою до них приєднались 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного
козацтва. Отже разом — близько 700 чол.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому настроєних
робітників, А.Гончаренко наказав відступити до станції Крути. Позиції, розташовані за кілька сотень
метрів від станції, були непогано підготовлені до оборони. На правому фланзі вони мали штучну
перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — споруджені окопи. Студентський курінь був поділений
на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли оборони в окопах, четверта, що складалася з
наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.
Похмурим ранком 16(29) січня біля 9 години розпочався наступ. Перші атаки більшовиків виявились
невдалими, юнкери на правому фланзі під прикриттям насипу стріляли досить влучно. Допомагав
обороні бронепоїзд під командою сотника Семена Лощенка, який виїздив у тил наступаючому ворогові і
вів вогонь з гармати. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики уперто просувались вперед. Їх
гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій
тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Почали виходити
з ладу кулемети, кінчалися набої, довелось відправити бронепоїзд за боєприпасами. В цей час до
більшовиків підійшло очікуване підкріплення — 1-й Петроградський загін та бронепоїзд. Командир А.
Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону, який чекав у 2-3 км від Крут.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, в студентів і спереду і позаду була відкрита місцевість.
Тому командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити
ворога, а вже потім відступати. Вона виявилась невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки.
Сотня понесла втрати, загинув і Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та
знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Коли
близько 17 години зібрались усі підрозділи, з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла
найближче до станції. Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на стацію
Крути, вже зайняту червоногвардійцями. У полон потрапили і 7 студентів, поранених під час багнетної
атаки. Поранених відправили до Харкова.
Більшовицький командуючий Павло Єгоров втратив рівновагу, коли узнав, що втрати склали не
менше 300 чол. Щоби якось їх компенсувати, він наказав розстріляти полонених. Надвечір студентів та
гімназистів вивели на двір станції Крути, перед смертю вони співали “Ще не вмерла Україна”. Розстріл
під Крутами виявився одним з перших (якщо не першим) випадком розправи над полоненими в роки
революції та Громадянської війни. Загальні втрати студентської сотні в бою під Крутами склали
приблизно 80 чол.: 27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених, 7 полонених. Розбираючи за
собою залізничну колію, захисники Крут прибули на станцію Бобрик, де поступили під команду Симона
Петлюри. Рештки студентської сотні були відправлені до Києва.
Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували
керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і
небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну
важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацького
кошу Слобідської України на чолі з С.Петлюрою. Але в ніч на 16(29) січня 1918 р. стало відомо про
початок більшовицького січневого повстання у Києві і довелося знімати війська з фронту.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у
боротьбі за незалежну Україну. За рішенням Центральної Ради 19 березня 1918 р. тіла 27 вояків-
студентів було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі. Після здобуття
Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави. У 1998 р.
на місті бою біля станції Крути та на Аскольдовій могилі встановлено пам’ятні знаки.
{Література: Тинченко Ярослав. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918).
— Київ-Львів, 1996.— С. 174-182.}
{Олена Бойко }